З тих пір, як очі світу звернулися на конфлікт в Україні, важко говорити про релігійну свободу.
Спочатку COVID, а потім війна приховали незначні, але не менш серйозні трагедії, які увічнюються в решті земної кулі, страждання, які продовжують відбуватися за рахунок найслабших.
На мить ми зрозуміли, яким був стан мистецтва щодо релігійної свободи, коли минулого літа війська НАТО вивели з Афганістану, і раптом ми знову поринули в темний час сегрегації та дискримінації. Час переслідування тих, чия єдина вина полягає в тому, що вони вірять у власного Бога або через свою власну істоту.
Ми зрозуміли, що в певних частинах світу бути жінкою чи бути християнином все ще є провиною. Це, наприклад, історія Забі*, історію якої нам розповіла НУО Open doors, історія молодої афганської християнки, яка втекла після захоплення талібами.
Забі — біженець, якому довелося тікати з Афганістану після захоплення талібами. Вона самотня, ще досить молода і добре освічена. Вона брала активну участь у сфері прав людини і тому була мішенню для Талібану.
Але бути активістом і боротися за свої ідеали – не єдина провина Забі. У Забі багато гріхів, включно з народженням жінки та християнина.
Таліби вже знають, хто вона і чим займається, тому що вже п’ять років тому вони вбили її батька за віру, лише після того, як катували його кілька місяців. І на цьому трагедії для Забі, на жаль, не закінчуються.
Лише два роки тому зник і її брат. Як і Забі, він був віруючим. Ми не знаємо, чи є у неї інші брати і сестри, але мати Забі все ще жива. Вона не християнка.
Історія Забі не єдина. Є багато інших історій, дуже схожих, історій, які губляться у швидкості сучасності та у світі, де пріоритетами є ті, що потрапляють на першу сторінку. Отже, саме ці історії, епілог яких знати неможливо.
Ми знаємо, наприклад, що багато з цих біженців після захоплення Кабула втекли до Пакистану в надії на краще майбутнє. І що саме тут вони опинилися якщо не в пеклі, то точно в чистилищі. Навіть у Пакистані насправді немає спокою для переслідуваних християн.
За допомогою міжгрупи нам вдалося привернути увагу європейських інституцій до ганебності законів проти богохульства, які щодня стають жертвами в цій частині світу. Завдяки нашим діям ми змогли врятувати подружжя Шафката Еммануеля та Шагуфту Каусар у в’язниці на вісім років, з єдиною провиною, що вони християни.
Але цього замало. Міжгрупа щодня отримує звіти, не в останню чергу звіти Шахзада Масіха, для якого Інтергрупа зробила кілька кроків, щоб спробувати внести резолюцію до порядку денного пленарного засідання парламенту.
Історію Шахзада Масіха привернула до Intergroup НУО Європейський центр юстиції та права. Шахзад – 22-річний молодий християнин, який вже п’ять років перебуває в пакистанських в’язницях, нібито його звинувачують у богохульстві.
У 2017 році під час роботи – на момент подій Шахзад працював у лікарні двірником – Шахзад посварився з одним із своїх мусульманських колег. Невдовзі після суперечки ситуація загострилася, і Шахзада заарештували.
З цього моменту також стало неможливо отримати дату слухання. Слухання, яке донині продовжується відкладати.
Існує кілька причин, чому важко довести цю справу до відома європейських інституцій і провести слухання в пакистанських судах.
Перш за все, ще до останніх подій у Пакистані ситуація щодо законів про богохульство була складною. Сама пакистанська адміністрація фактично є заручником радикалізованих верств населення, які наполегливо захищають закони проти богохульства і, отже, побоюються, що, звільнивши імовірного порушника богохульства, виникнуть протести.
На європейському рівні міжгрупа робить все можливе, щоб вести битви, пов’язані з релігією. Однак він часто зустрічається з релятивістською культурою. Культура, яка пронизує європейську інституцію і яка хоче відвести будь-яку дискусію про релігію до суто приватної справи, не розуміючи, що, роблячи це, вони навіть не можуть встановити чіткі межі та межі для переговорів з третіми країнами.
«[існує] культура, яка пронизує європейську інституцію і яка хоче відвести будь-яку дискусію про релігію до суто приватної справи»
Карло Фіданса - євродепутат
Тому ми сподіваємось, що якомога швидше європейські інституції прокинуться від цієї затишки і почнуть відчути всю свою вагу – політичну та економічну – у цих переговорах, щоб життя тих, хто хоче жити на своїх землях і хто все ще дивиться на цей континент з надією, захищені. ■
*Справжнє ім'я захищено з міркувань безпеки
