Число російських кореспондентів Балканського театру з часом збільшувалося. Станом на 5 липня 1877 р. їх склад був таким [14]:
Таблиця 1.
Періодичне видання / Кор
«Биржевые ведомости» – Максимов Н.В
«Світова ілюстрація» – Н. Н. Каразін; Г. П. Федорова
“Голос” – Сокальський П.П
«Московские ведомости» – Шаховська Л.В.; М. Ф. Мец
“Наше століття” – Г. Стамболов; В. І. Немировича-Данченка
«Новое время» – А. А. Суворін; М. П. Федорова; В. П. Буренін; Н. Н. Каразіна; П. П. Сокальського; А. Д. Іванов; Н. Н. Россоловського; В. І. Немировича-Данченка
“Одесский вестник” – Сокальський П.П
«Урядовий вісник» – Крестовський В.В
«Російський світ» – Е. К. Рапп
«Санкт-Петербургские ведомости» – М. П. Федоров; Х. В. Максимова; А. Теохаров
«Северный вестник» – DK Gears
«Тифлисский вестник» – Н.Я. Ніколадзе
“Sankt-Peterburger Zeitung” – Максимов Н.В
Слід зазначити, що під час війни В. І. Немирович-Данченко перейшов на «Новое время» і почав надсилати в цю газету свої кореспонденції. До складу Дієвої Армії, крім В. В. Крестовського, в якості офіційного кореспондента «Урядового вісника» входили художник Е. К. Макаров, а також відомий майстер єдиноборств В. В. Верештагін. у липні 1877 р. збільшилася кількість художників. П. Соколов, Буткевич, М. Малишев прибули на Головну станцію, а П. О. Ковалевський – у загоні великого князя Володимира Олександровича. Відомий художник В. Д. Полєнов. Разом з російською армією він брав участь у боях, бачив героїзм воїнів, страждання болгар і все це зафіксував і в картинах, і в акварелях («Позиція», «Артилерія в горах», «Болгар. село» та ін.). [15]
Найбільш повний список кореспондентів, які приєдналися до театру бойових дій, наведено Н. В. Максимовим. [16] Тут перераховані всі, чиї фотографії були вклеєні в альбом для листування. Як зазначалося вище, кореспонденти повинні були мати при собі по дві фотографії. Одну залишали в Польовому штабі, де вона зберігалася в спеціальному альбомі, а другу, з пропуском і печаткою, носили з собою як особисте посвідчення.
Таблиця 2. Російські кореспонденти
Періодичне видання / Кор
«Урядовий вісник» – Крестовський В.В
«Санкт-Петербургские ведомости» - Модзолевський; Комаров
“Новое время” А. А. Суворін; М. П. Федорова; В. П. Буренін; Н. Н. Каразіна; А. Д. Іванов; Н. Н. Россоловського; В. І. Немировича-Данченка; Маслов
«Російський інвалід» – М. П. Федоров (художник); Сухотін (лейтенант російської армії)
«Світова ілюстрація» – М. П. Федоров (художник)
“Голос” – Сокальський П.П
«Северный вестник» – Д. К. Гірс; Байков (підполковник російської армії)
«Російський світ» – Є. К. Рапп; Георгійович
“Московские ведомости” Л. В. Шаховська; М. Ф. Мец; Іловайського (професор, колишній тимчасовий кор.)
«Русские Ведомости» – А. Теохаров
«Биржевые ведомости» – Максимов Н.В
Серед кореспондентів «Нового времени» Н. В. Максимов не згадує імена Н. Н. Россоловського і П. П. Сокальського, хоча В. В. Крестовський відносить їх до цього видання. PP На початку кампанії Сокальський був кореспондентом газети «Голос», але згодом його змінили американці Мак Гаан і Стенлі. Що стосується В. І. Немировича-Данченка, то на початку війни він був кореспондентом газети «Наш век», а потім почав писати в «Новое время». А. Д. Іванов був також фотографом.
Що стосується іноземних кореспондентів, допущених на початку війни на театр бойових дій, то їх склад спочатку був невеликим, як правило, один-два з великих європейських країн. Станом на 5 липня було таке представництво. [17]
Таблиця 3
Країна / Періодичне видання / Кореспондент
Австро-Угорщина “News Wiener Tagblatt” – немає в списку
Великобританія “Daily News” – MacGahan
Пруссія “Militär Wochenblatt” – капітан Даннгауер
Пруссія “Kölnische Zeitung” – доктор Шнайдер
Північноамериканські Сполучені Штати “New-York Herald” – MacGahan
Франція «Фігаро» – де Вестін
Як правило, як кореспондентів іноземні видання надсилали офіцерів генштабів, які водночас виступали неофіційними військовими агентами російських військ. Кореспондентами були також прикріплені офіційні військові агенти, як, наприклад, прусський майор фон Лігніц. Свої листи він надсилав до «Північнонімецької універсальної газети».
Іноземні кореспонденти потрапили на театр бойових дій за рекомендацією російських посольств і високопосадовців. Водночас іноземні газети терміново звернулися до дипломатичних представництв із проханням про допуск своїх кореспондентів. [18] Не всі бажаючі отримали доступ до армії. Так, 28 квітня М. А. Газенкампф був змушений відмовити двом кореспондентам – німецькому та англійському. Англійський підполковник Говард Вінсент прибув, за свідченням М. А. Газенкампфа, з масою рекомендаційних листів. Однак князь В. А. Черкаський, голова російської цивільної адміністрації в Болгарії, випадково був знайомий з ним і відрекомендував його, відправивши як потенційного англійського шпигуна. Це стало причиною того, що великий князь рекомендував англійцю відмовитися, що й було зроблено. [19]
Адже представництво іноземних кореспондентів, за словами Н. В. Максимова, було наступним. [20]
Таблиця 4. Англійські кореспонденти
Періодичне видання / Кор
“Daily News” – А. Форбс; Мак Гаан (американець)
“Times” – Грант Брекенбері (полковник на дійсній службі в англійській армії, який був у відпустці)
«Grafic» (ілюстрований журнал) – Villers (художник)
“Illustrated London News” (ілюстрований журнал) – Гейл (художник)
«Стандарт» – Ф. Бойл
«Скотсман» – Д.Л.Керрік (лікар, що живе в Санкт-Петербурзі); Роза
«Манчестер Гардіан» — Стенлі (американець)
«Freemens» (ірландський журнал) – Стенлі (американський)
Мак Гаан також писав для російської газети «Голос», як і Стенлі. Гавелок також належав до корпусу англійських журналістів, але в жодному з опрацьованих нами джерел немає інформації про те, в якій газеті він працював.
Таблиця 5. Американські кореспонденти
Періодичне видання / Кор
“Нью-Йорк Геральд” – Доканкоз
“Boston Jornal” – Король
Газета не уточнила Джексона
В. В. Крестовський як американський кореспондент також згадує Мілле, не вказуючи, до якої саме газети належав останній. [21]
Таблиця 6. Прусські кореспонденти
Періодичне видання / Кор
“Militär Wochenblatt” – Danngauer
“Hambourger Nachrichten” – Danngauer
“National Zeitung” – Danngauer
“Ausburger Allgemeine Zeitung” – фон Маре (або фон Маре)
«Üeber Land und Meer» – І. Шенберг (художник)
«Пост» – фон Браухіч
“Neue Militäriche Blatt” – фон Браухіч
“Berliner Tagblatt” – бета
Таблиця 7. Австрійські кореспонденти
Кореспондент періодичного видання
“Neues Wiener Tagblatt” – Lukesch
«Політика» (празька газета) – Рейнштейн (лейтенант у відставці); Лахман
“Presse” – Ліхтенштадт
Таблиця 8. Французькі кореспонденти
Періодичне видання / Кор
«XX Siècle» – Бребан
«Національний» – Бребан
“Jornal d'Odessa” – Бребан
«Фігаро» – І. де Вестін
“Moniteur Universel” – Д. де Лонле (або Лонне [22])
«Monde Illustré» – Д. де Лонле
«Estafette» – Відбілювач
«Індепенданс Бельгія» – Кон-Абрест
«Темпс» – Ламонт
“Republique Française” – Гране
«Ла Франс» – Фарей
Серед французьких кореспондентів В. В. Крестовський згадує і Паньона, але не уточнюючи, до якої газети він належав. [23]
Таблиця 9. Шведські кореспонденти
Періодичне видання / Кор
«Stockgolms Dagblad» – Берлінг (лейтенант шведського генерального штабу)
Таблиця 10. Італійські кореспонденти
Періодичне видання / Кор
«Думка» – М.-А. Ікла
«Неаполітанський пунґоло» – М.-А. Ікла
“Gazetta Piemontaise” – М.-А. Ікла
“Courier du soir de Milan” – М.-А. Ікла
«Фанфулла» – Маркотті
«Рома ді Неаполі» – Лаццаро (художник)
«Illustration Italiana di Milano» – Лаццаро
Румунію представляли особистий художник князя Карл Сатмарі та княжий фотограф Дюшен. [24]
Іспанський художник Хосе Луїс Пеллісер з Мадрида прибув до російської армії з іспанського ілюстрованого журналу «La Ilustración Española y Americana». [25]
Кореспондентів «Дейлі Телеграф» і більшості віденських газет не брали в армію, оскільки вони представляли недружні видання. У зв’язку з цим вони проживали в Бухаресті, користувалися інформацією з других рук, у тому числі від колег за фахом, а іноді і «з власних висновків».
Крім того, Поггенполь був направлений на театр військових дій як представник телеграфних агентств Agence Havas, Reiter, Wolf і Vienne. [26]
Війна 1877-1878 років стала датою народження російського військового листування. Тут були зроблені перші кроки (і, слід зазначити – успішні) у роботі військових з кореспондентами: підкуп, дозування довіреної кореспондентам інформації. Хоча прямої цензури не було, але щоб отримати інформацію, треба було бути безпосередньо на фронті, оскільки штаб неохоче ділився нею з кореспондентами.
Російське листування виникло стихійно, і його поява була пов'язана з потребою російського суспільства знати про хід військових дій, про побут війська, про життя і побут місцевого болгарського населення і т. д. Ця потреба пояснювалася тим, що великий інтерес російських громадських кіл до долі слов'янських народів Балканського півострова. На відміну від іноземних кореспондентів, російські кореспонденти не мали багатьох привілеїв. Незважаючи на те, що допуск до театру військових дій був централізованим і здійснювався Польовим штабом Дійової армії, ставлення до кореспондентів і їх положення було різним. Якщо іноземні кореспонденти були добре підготовлені до своєї роботи, користувалися підтримкою не тільки газет, що їх надсилали, а й своїх урядів, то російські її не мали.
Хоча іноземних кореспондентів прибуло на театр військових дій не менше, ніж російських, більшість із них навіть не з'явилися на полі бою. Російські кореспонденти, здебільшого, безпосередньо брали участь у боях, спостерігали за життям армії.
Умовно кореспондентів, які висвітлювали війну на Балканському театрі, можна розділити на три групи: ті, хто писав з тилу, ті, хто писав у польовому штабі, і ті, хто писав кореспонденцію з власного досвіду. Кореспонденти цих груп були як серед іноземців, так і серед росіян. Правда, серед останніх представників третьої групи було більше. З іноземних у цьому відношенні можна виділити німецьких кореспондентів, які були звільнені з військової служби і спостерігали за війною не тільки як кореспонденти, а й як військові спеціалісти.
У своїх листах, щоденниках, записках російські кореспонденти другої групи описували всі «принади» війни, не ідеалізуючи її, не зводячи до сухого опису бойових дій і побуту царських людей. Іноді вони суворі, надмірно критичні у своїх висновках, але такими їх зробило побачене: смерті, поранення, дурість вищих командних чинів, часто безглуздий героїзм солдат тощо.
Незважаючи на труднощі, багато російських кореспондентів показали себе з кращого боку, внісши вагомий внесок у розвиток російської військової журналістики і правдиве висвітлення війни.
(далі буде)
Примітки:
[14] Складено на основі: Апушкін В. «Війна 1877-78 років у листуваннях і повістях», Військовий збірник, № 7 (1902), с. 202; Газенкампф М., Мій щоденник 1877-78, стор. 33-34; Крестовський В., Двадцять місяців у діючій армії…, ч. 1, с. 170-172.
[15] Виноградов В. І. Російсько-турецька війна 1877-1878 рр. і визволення Болгарії, (М.: Мисль, 1978), с. 187.
[16] Максимов Н.В., «Про Дунай», № 5 (1878), стор. 176-177.
[17] Апушкін В. «Війна 1877-78 рр. в листуванні і повістях», Військовий збірник, № 7 (1902), с. 201.
[18] Апушкін В. «Війна 1877-78 рр. в листуваннях і повістях», Військовий збірник, № 7 (1902), с. 196.
[19] Газенкампф М., Мій щоденник 1877-78, стор. 13-14.
[20] Максимов Н.В., «Про Дунай», № 5 (1878), стор. 175-176.
[21] Крестовський В. В. Два місяці в діючій армії…, п. 2, с. 177.
[22] Там само, с. 177
[23] Там же.
[24] Максимов Н.В., “Про Дунай”, № 5 (1878), стор. 175.
[25] Б. П. «З Шипками і Плевнами», Міжнародне життя, № 3 (2003), с. 128.
[26] Максимов Н.В., “Про Дунай”, № 5 (1878), стор. 176.
Зі скороченнями від: Canadian American Slavic Studies. – 2007. – Вип. 41. – № 2. – Р. 127-186; портал «Росія в кольорах»: https://ricolor.org/about/avtori/gokov/
Джерело ілюстрації: Виноградов В. І. Російсько-турецька війна 1877-1878 рр. і визволення Болгарії. – М.: Думка, 1978. – С. 6-7 (рос.).
