Сергій Шумило
Характерною рисою імперської культури є поглинання духовних, інтелектуальних і творчих сил і надбань підкорених народів. Україна не є винятком. Заберіть у культури Російської імперії цей український внесок, і вона перестане бути такою «величною» і «мирською», як це прийнято сприймати.
Денаціоналізація, розмиття національної свідомості та ідентичності — характерне явище серед підкорених народів у межах будь-якої імперії. Російська імперія століттями йшла цим шляхом загального об’єднання, в якому не було місця для окремої української нації та культури. Натомість мав виникнути «єдиний російський народ».
Під впливом таких наративів виховувалися цілі покоління українців. В умовах втрати власної української державності, без перспектив самореалізації та кар’єрного зростання на колонізованій, розділеній і спустошеній нескінченними війнами батьківщині багато молодих, освічених і амбітних українців змушені шукати кращої долі в столиці та в простір імперії, в якому був попит на освічені кадри. За таких обставин вони змушені були присвятити свої сили й талант розвитку культури чужої імперії.
У Московському царстві XVI — першої половини XVII ст., до українського творчо-інтелектуального нагнітання, місцева культура була явищем досить непримітним. Проте з другої половини XVII ст. до освітньої місії (так званої «києво-могилянської експансії») у Московії долучилося багато освічених українців. Під впливом києво-могилянців і за їх безпосередньої участі в Московії запроваджувалась освіта, створювалися навчальні заклади, створювалися нові літературні твори та проводилася масштабна церковна реформа. Велика кількість українських інтелектуалів долучилася до створення нової імперської культури, яка, за їхнім задумом, мала бути певною мірою «українізованою». Навіть у російській літературній мові з кінця XVII – початку XVIII століття почали відчуватися певні впливи українізації. Те ж саме відбувається в мистецтві. А церковне життя надовго підпало під «малоросійський вплив», проти якого почали чинити опір корінні москвини.
Знаходячи самореалізацію на безмежних і напівдиких просторах північної імперії, багато українців щиро вірили, що таким чином прославляють власну «малу батьківщину». Є ціла плеяда видатних людей вихідців з України, які вважаються «русскими». У цьому проявляється весь трагізм поневоленої нації, талановиті та яскраві представники якої не мали перспективи на власній батьківщині, поглиненій імперією та штучно перетвореній на глуху провінцію. Вони часто були змушені віддати свій геній і талант чужій країні та культурі, і дуже часто у них не було іншого вибору. Водночас під впливом імперської освіти вони часто втрачали власне національне коріння та ідентичність.
Найвиразніше цей трагізм виявляється в долі і творчості російськомовного українського письменника Миколи Гоголя (1809-1852). Але багато інших видатних діячів культури, релігії та науки Російської імперії XVIII-XIX століть змушені були пережити цей внутрішній розкол і протиріччя між власним українським походженням та імперською єдиною освітою, яка заперечувала саме право бути українцем. Тут можна перерахувати багато імен – від видатних церковних ієрархів до філософів, митців і вчених. Імперська пропаганда наполегливо працювала над тим, щоб представити їх світові як «росіян», хоча насправді вони були українцями. Численні студенти та викладачі Києво-Могилянської академії у XVIII столітті мали вирішальний вплив на розвиток освіти, літератури та мистецтва в імперії.
Українець Григорій Сковорода (1722-1794) вплинув на формування філософської школи в імперії як такої, а Паїсій Величковський (1722-1794) – на відродження та оновлення православного чернецтва. Так само полтавець Памфіл Юркевич (1826-1874) продовжував закладати основи християнського платонізму та кордоцентризму у філософії. Його учнем був відомий російський філософ Володимир Соловйов (1853-1900), який, у свою чергу, був праправнуком українського філософа-мандрівника Григорія Сковороди. Українське коріння має навіть письменник Федір Достоєвський (1821-1881), дід якого Андрій Достоєвський був українським священиком з Волині і підписувався українською. Видатний композитор Петро Чайковський (1840-1893), художник Ілля Рєпін (1844-1930), винахідник гелікоптера Ігор Сікорський (1889-1972), основоположник практичної космонавтики Сергій Корольов (1906-1966), співак і українське коріння мають також композитор Олександр Вертинський (1889-1957), поетеса Анна Ахматова (справжнє прізвище Горенко, 1889-1966), балетмейстер Сергій Лифар (1905-1986). Виходцями з України були також відомі філософи та теологи: о. прот. Георгій Флоровський (1893-1979), о. протопрезв. Василь Зенковський (1881-1962), Микола Бердяєв (1874-1948) та багато інших. тощо
Знаючи про світову славу та визнання, мало уваги приділяється країні походження та корінню цих видатних особистостей. Зазвичай біографи обмежуються короткою згадкою про те, що вони народилися в Російській імперії чи СРСР, не уточнюючи, що це насправді Україна, яка на той час перебувала під владою Росії. Водночас у житті кожної людини важливе значення у формуванні характеру, свідомості та поглядів має середовище, в якому вона народилася і виросла. Безперечно, ментальні, культурні та духовні особливості українського народу, його традиції та спадщина так чи інакше залишили свій вплив на тих, хто народився чи жив в Україні. Цей аспект важливо мати на увазі, коли йдеться про феномен або геніальність певної особистості.
Тут, як приклад, хочу згадати відому «французьку» святу Марію (Скобцову) Паризьку (1891-1945) – православну монахиню Константинопольського патріархату, поетесу, письменницю, учасницю французького Опору, рятувала єврейських дітей. від Голокосту і був страчений нацистами в газовій камері концтабору Равенсбрюк 31 березня 1945 року.
У 1985 році меморіальний центр Яд Вашем посмертно вшанував її званням «Праведниця світу», а в 2004 році Вселенський Патріархат Константинополя канонізував її як Преподобномученицю Марію Паризької. Водночас римо-католицький архієпископ Парижа кардинал Жан-Марі Люстіже зазначив, що Римо-католицька церква також вшановуватиме Матір Марію як святу мученицю та покровительку Франції. 31 березня 2016 року в Парижі відбулася церемонія відкриття вулиці Матері Марії Скобцової, що прилягає до вулиці Лурмель у П’ятнадцятому окрузі, де жила і працювала Мати Марія. На табличці під назвою нової вулиці написано французькою мовою: «Вулиця Матері Марії Скобцової: 1891-1945. Російська поетеса і художниця. Православна монахиня. Учасник Опору. Убитий під Равенсбрюком».
Французи пишаються цією назвою. Проте мало хто звертає увагу на те, що мати Марія за походженням була українкою. Усіх вводить в оману її чисто російське прізвище Скобцова. Однак насправді це прізвище її другого чоловіка. Була двічі одружена, в першому шлюбі носила прізвище Кузьміна-Караваєва, а в другому вийшла заміж за видатного діяча кубанського козацтва Скобцова, з яким згодом розлучилася і прийняла чернецтво.
У дитинстві Марія носила прізвище Піленко і належала до відомого українського старокозацького роду Піленків, представники якого є нащадками запорізьких козаків. Її дід Дмитро Васильович Піленко (1830-1895) народився на півдні України, був генеральним отаманом Кубанського козацького війська та старостою Чорноморського краю. Її прадід Василь Васильович Піленко народився на Полтавщині (Полтавщина), був інженером Луганського ливарного заводу і начальником вугільної шахти в Лисичанську, першим відкрив родовища залізної руди в Кривому Розі, а потім був начальником видобутку солі в Криму. . Її прапрадід Василь Піленко був солдатом і полковим прапороносцем Персозінкової сотні Гадяцького козацького полку, згодом отримав чин секунд-майора, а в 1788 році був призначений підскарбієм Зіньківського повіту на Полтавщині. Регіон. Помер у 1794 р. Батько Василя Піленка також служив у Первозінковій сотні Гадяцького полку, а дід — Михайло Филипович Піленко — у цьому ж полку.
«Родовим гніздом» козаків Піленка є містечко Зеньків – сотенний центр Гадяцького козацького полку на Полтавщині.
Як видно, Паризька Марія за походженням українка, хоча й вихована в російській традиції. Скобцова — її прізвище від другого шлюбу, який згодом розірвала, прийнявши чернецтво.
Після канонізації мучениці її часто продовжували називати світським прізвищем другого чоловіка – Скобцова, хоча б для того, щоб підкреслити своє «російське коріння». Так, за загальноприйнятою хибною практикою, її навіть записали до календаря церковних святих в Україні. Зокрема, у додатку до рішення № 25 Синоду ПЦУ від 14 липня 2023 р. § 7 зазначено: «…внести до церковного календаря прпмчца Марії (Скобцової) Париської (1945) – встановити 31 березня як день пам’яті за новоюліанським календарем, у день її мученицької кончини».
Водночас така поширена практика останнім часом викликає певні сумніви. Хоча після розлучення за цивільними документами у Франції Марія не змінила прізвище (на той час це була досить складна бюрократична процедура), називати її в жіночому монастирі світським прізвищем другого чоловіка не зовсім коректно. Також святих зазвичай не називають світським прізвищем.
Правильніше, мабуть, було б називати її дівочим прізвищем Піленко чи хоча б подвійним прізвищем Піленко-Скобцова, що було б достовірніше з історико-біографічної точки зору.
У будь-якому випадку, Свята Марія Паризька є наступницею славної української козацької старшини. І про це варто пам’ятати як в Україні, так і у Франції.
На цьому прикладі ми бачимо, як об’єднуючий російський імперський вплив продовжує підсвідомо зберігатися в наш час навіть в інших країнах. Донедавна мало хто в світі знав і звертав увагу на Україну, її унікальність, історію та спадщину. Українці сприймаються переважно під впливом російських імперських наративів як частина «русского мира».
Війна Росії проти України, героїчний і саможертовний опір українців російській агресії, відчайдушна боротьба за власну свободу, незалежність та ідентичність змусили світ усвідомити, що люди майже нічого не знають про українців, у тому числі про тих, хто жив серед них і стали відомими в різних сферах. Ці українці, хоч і русифіковані, виховані на чужій традиції, залишаються видатними представниками України. Ми не маємо права зрікатися їх і їхньої спадщини. Вони також є окрасою України та її різнобарвної та багатогранної культури, рівноцінної великим культурам інших народів світу. Відфільтрування в їхній спадщині певних імперських впливів, що колись виникли через відповідне виховання за відсутності власної державності, має повернути ці імена в українську скарбницю світової культури.
Фото: Маті Марія (Пиленко-Скобцова).
Примітка до статті: Шумило С. Забуті українські корені відомого «французького» святого як приклад імперської уніфікації та денаціоналізації» (Шумило С. „Забытые украинские корни известной „французской“ святой как пример имперской унификации и денационализации”). (Релігійно-інформаційна служба України)– на сторінці risu.ua (Релігійно-інформаційна служба України).
Примітка aпро автора: Сергій Шумило, кандидат історичних наук, доктор теології, директор Міжнародного інституту афонської спадщини, науковий співробітник Ексетерського університету (Велика Британія), заслужений працівник культури України..
