Заява, опублікована Міністерством закордонних справ Об'єднаних Арабських Еміратів, знаменує новий етап у стрімкому погіршенні балансу безпеки на Близькому Сході. У особливо жорсткій формі Абу-Дабі заявляє, що опинилося в ситуації самооборони від того, що воно називає «жорстокою та невиправданою іранською агресією», маючи на увазі запуск понад 1,400 балістичних ракет та безпілотників, спрямованих проти інфраструктури та цивільних районів. Окрім дипломатичної риторики, ця заява підкреслює масштаб стратегічної напруженості, яка зараз впливає на регіон, та крихкість системи безпеки, яка вже глибоко похитнулася суперництвом між регіональними державами.
За даними влади Еміратів, іранські атаки призвели до жертв серед цивільного населення та були спрямовані проти чутливої інфраструктури, що є серйозним порушенням міжнародного права та Статуту Організації Об'єднаних Націй. Це звинувачення має значні наслідки, оскільки воно переносить суперечку не лише на поле бою, а й у сферу міжнародної правової легітимності. Прямо посилаючись на право на самооборону, визнане статтею 51 Статуту ООН, ОАЕ, схоже, готують дипломатичну основу для будь-якої потенційної відповіді, водночас мобілізуючи міжнародну спільноту навколо наративу, який зображує їх як жертву агресії.
Таке позиціонування не є незначним. Протягом кількох років Об'єднані Арабські Емірати прагнули зміцнити свій імідж стабілізуючого гравця в регіоні, наголошуючи на економічній дипломатії, стратегічному партнерстві та нормалізації відносин з кількома регіональними гравцями. Підписання Авраамських угод та розширення економічних зв'язків з Азією та Європою зміцнили цю позицію як прагматичної сили, яка прагне зберегти регіональну стабільність на підтримку своєї моделі розвитку. Сама заява підкреслює цей момент: Абу-Дабі наголошує, що не прагне ескалації чи розширення конфлікту, але залишає за собою повне право вживати всіх необхідних заходів для захисту свого суверенітету та безпеки свого населення.
Це подвійне послання — військова твердість у поєднанні з дипломатичною стриманістю — відповідає стратегії, яку давно застосовують держави Перської затоки, що стикаються зі стратегічним тиском Ірану. Протягом понад десятиліття Ісламська Республіка розвивала регіональну мережу впливу, побудовану на балістичних можливостях, застосуванні безпілотників та союзних недержавних акторах, що простягається від Іраку до Лівану та від Сирії до Ємену. Така архітектура асиметричної влади дозволяє Тегерану постійно тиснути на своїх супротивників, значною мірою уникаючи прямої конфронтації з основними світовими державами.
У цьому контексті згадка про масований запуск ракет і безпілотників порушує важливе питання: поступова трансформація ведення війни на Близькому Сході. Безпілотники, балістичні ракети та гібридні атаки змінюють військовий баланс, дозволяючи регіональним гравцям обходити звичайні засоби оборони та вражати стратегічні цілі на відстані. Енергетична інфраструктура, порти та логістичні центри дедалі частіше стають пріоритетними цілями в цих низькоінтенсивних, але економічно руйнівних конфліктах.
Реакція Об'єднаних Арабських Еміратів тепер буде під пильним наглядом. Будь-який прямий військовий удар по Ірану може спровокувати спіраль ескалації за участю інших регіональних та міжнародних гравців. Сполучені Штати, головний партнер країн Перської затоки з питань безпеки, залишаються особливо уважними до будь-яких подій, які можуть загрожувати морській стабільності та світовій торгівлі енергією. Європа, зі свого боку, побоюється нової регіональної пожежі, яка може ще більше дестабілізувати міжнародне середовище, вже ослаблене війною в Україні, напруженістю в Червоному морі та зростаючим китайсько-американським суперництвом.
У такому нестабільному стратегічному ландшафті дипломатичне спілкування стає важливим інструментом кризового менеджменту. Одночасно підкреслюючи серйозність нападу та відмовляючись від ескалації ситуації, Абу-Дабі, схоже, намагається підтримувати делікатний баланс між стримуванням та міжнародною відповідальністю. Мета полягає в тому, щоб надіслати чіткий сигнал Тегерану, водночас запевнивши західних партнерів та світові ринки, що ОАЕ не мають наміру штовхати регіон до відкритої війни.
Тим не менш, збільшення кількості військових інцидентів, загострення геополітичного суперництва та послаблення регіональних механізмів посередництва роблять ситуацію дедалі нестабільнішою. Близький Схід зараз вступає у фазу стратегічної перебудови, в якій альянси змінюються, військові можливості розвиваються, а червоні лінії стають дедалі розмитішими.
У цьому контексті заява ОАЕ виглядає не стільки як просте дипломатичне послання, скільки як симптом дедалі крихкішого регіонального балансу. Якщо поточну напруженість не буде швидко врегульовано за допомогою міжнародної дипломатії, ризик ширшої конфронтації між Іраном та його сусідами по Перській затоці може стати реальністю, що матиме значні наслідки для глобальної енергетичної безпеки та стабільності міжнародної системи.
