Болгарин мав убити посла Німеччини в Анкарі Франца фон Папена, повідомляє 24chasa.bg, але бомба розірвалася в його руках і розірвала його на частини.
Генерала Павла Судоплатова називають головним диверсантом і терористом СРСР. Він фахівець з диверсій, вбивств і викрадень людей. Очолює мережу радянських агентів по всьому світу.
32 роки працював в системі та органах державної безпеки Радянського Союзу під безпосереднім керівництвом Сталіна та Лаврентія Берії.
У 1930-х роках Судоплатов був заступником начальника зовнішньополітичного управління НКВС. Під час війни — начальник Четвертого (розвідувально-диверсійного) відділу НКВД-НКГБ.
В агентурній мережі Судоплатова чимало болгар. Їх точна кількість захована десь у тогочасних російських архівах. Про болгар і операції, в яких вони беруть участь, він пише у книзі «Кремль и Лубянка. Спецоперації 1930-1950 рр.». Щоправда, автор називає їх не справжніми іменами, а агентурними псевдонімами.
У 1942 році Сталін вирішив убити німецького посла в Анкарі Франца фон Папена. Навмисно ходять чутки, що він очолить новий уряд Німеччини, якщо генералам Вермахту вдасться усунути Гітлера.
Це дає змогу укласти сепаратистський мир між Німеччиною, Англією та США. Однак така угода обмежила б радянський вплив у майбутньому європейському альянсі.
Виконавцем мокрого замовлення був обраний болгарин, агент НКВД, але Судоплатов навіть не називає його кодового імені. Вбивство не вдалось через те, що болгарин виявився дуже нервовим і хаотичним у своїх діях і бомба розірвалася у нього в руках. Він помер на місці, а фон Папен врятувався з кількома легкими пораненнями.
На початку 1946 року дипломат постав перед Міжнародним військовим судом у Нюрнберзі, але 1 жовтня 1946 року з нього зняли всі звинувачення. У лютому 1947 року німецький денацифікаційний суд засудив його до 8 місяців ув'язнення як головного нацистського військового злочинця. Фон Папен оскаржив вирок і в січні 1949 року був звільнений.
У 1950-х роках безуспішно намагався повернутися в політику. Останні роки життя він провів у замку Бенценгофен, де написав кілька книг і мемуарів. Помер 2 травня 1969 року.
У 1937 році був підписаний смертний вирок відомому радянському розвіднику-нелегалу
у Західній Європі під кодовою назвою Райс. Передані йому гроші на оперативні потреби він привласнює і вкладає в банк. Він знаходить притулок у Парижі, але починає вести розкішний і баронський спосіб життя. Незабаром його вистежили інші радянські агенти.
Його вбивцями виявилися болгари з агентурними прізвищами Афанасьєв і його шурин Правдін. Їм було наказано ліквідувати Райс у Швейцарії. Двоє знаходять його в маленькому ресторані в Лозанні.
Сідають за його столик, прикидаються бізнесменами і починають його малювати. Незабаром вони влаштовують скандал і побиття, виштовхують його на вулицю і запихають в машину. За три кілометри від ресторану його застрелили, а тіло викинули в рів.
Пізніше Афанасьєва і Правдіна запросили в кабінет Судоплатова і нагородили орденами. Мати Правдіна, яка проживає в Парижі, спеціальним рішенням Ради Міністрів СРСР отримує довічну пенсію.
Афанасьєва підвищили до офіцера розвідки, де він прослужив до 1953 року. Його відправляли на секретні місії до Швейцарії та інших європейських країн. І Правдін був призначений у видавництво іноземної літератури в Москві і працював до самої смерті в 1970 році.
Генерал Павло Судоплатов у своїй книзі називає Івана Вінарова «мій хороший друг». І описує, як агенти Вінаров і Ейтінгон у 1920-х роках вступили в контакт з Ріхардом Зорге – легендарним радянським офіцером розвідки в Токіо. Але і японці, і німці вважають його подвійним агентом.
Іван Винаров – чи не найвідоміший болгарський радянський військовий розвідник
Полковник Червоної армії, радник китайської армії та генерал-лейтенант болгарської армії.
Народився 11 січня 1896 року в місті Плевен, Болгарія. Учасник Першої світової війни та Владайського повстання 1918 р. За участь у терористичній військовій організації БКП 1921 р. засуджений на 8 років ВТТ.
У 1922 році втік з ув'язнення і емігрував до Радянського Союзу. Навчався у Вищій партійній школі ВКП(б), став членом партії. З квітня 1924 по листопад 1925 року — у складі Розвідуправління Червоної Армії. Він займається передачею зброї болгарським комуністам, за допомогою якої ті здійснюють серію терористичних актів. Найбільшим був напад на церкву Святої Неділі.
З квітня 1929 року по червень 1930 року він пройшов курс удосконалення розвідки і став головним резидентом в Австрії.
Відповідальний за нього і за Польщу, Чехословаччину, Румунію, Югославію, Грецію, Угорщину, Болгарію та Туреччину. У 1933 році повернувся до Радянського Союзу і в 1936 році закінчив Військову академію імені Фрунзе в Москві.
У грудні 1936 — березні 1938 — голова розвідувальної організації в Парижі. У липні 1938 р. звільнений з лав Червоної Армії, але в червні 1940 р. реабілітований.
У 1941—1944 готував болгарських політемігрантів до ведення партизанської війни в Болгарії. У 1941-1942 роках виконував розвідку в Туреччині.
Потім він став радником Георгія Димитрова з питань розвідки. У травні 1944 р. був відправлений до Чорногорії, приєднався до партизанів у Югославії.
Після 9 вересня 1944 року Іван Вінаров недовго був членом Політбюро, але за наказом Георгія Димитрова був виведений з його складу для організації розвідки в Держбезпеці – він найкраще знає цю роботу. Він також став представником БКП у командуванні ІІІ Українським фронтом, а також завідувачем Військового відділу ЦК БКП.
З 1945 по 1949 рік командував трудовою службою, попередницею будівельних військ. У 1949-1951 роках був помічником міністра будівництва і шляхів, також став міністром у першому уряді Червенкова.
Наприкінці 1952 року Винаров був усунутий з уряду за фінансові порушення
Він дозволив виплату зарплати понад планову на підпорядкованих йому підприємствах. Його засудили до 2 років позбавлення волі.
14 вересня 1957 року призначений першим заступником міністра Міністерства комунального господарства, громадських робіт і шляхів. У 1959 році міністерство було закрито і створено управління «Дороги», яке він очолив.
У 1960 році Винаров отримав звання генерал-лейтенанта, а в 1964 році отримав звання «Герой Соціалістичної Праці».
Після виходу на пенсію жив у маленькому будиночку в парку «Кайлака». З 1958 року і до самої смерті він був народним представником від Плевена. Йому приписують майже вчетверо збільшення заповідної території парку.
Йому також належать ідеї будівництва дамб і створення зрошувальної системи Віт. За внесок у розвиток Плевена він був оголошений почесним громадянином. Помер 25 липня 1969 року в Софії.
Посол Болгарії в Москві Іван Стаменов також є агентом НКВД
Він народився в Софії в 1898 році. Він закінчив юридичний факультет Софійського університету і в 1925 році був призначений начальником Інформаційного бюро Міністерства закордонних справ. Одружився на племінниці Олександра Малінова. Коли Малинов став прем'єр-міністром у 1931 році, він направив Стаменова директором королівської місії в Римі.
З 1935 року Стаменов був першим секретарем нашого посольства в Парижі. 1 липня 1940 р. призначений надзвичайним і повноважним міністром у Москві. Існують дві версії його вербування. За однією, його завербував досвідчений розвідник Журавльов у 1934 році, коли він був третім секретарем у нашому посольстві в Римі. Йому обіцяли персональну пенсію до кінця життя.
За другою версією його залучив до Москви як агента сам Павло Судоплатов, який тоді був заступником керівника однієї з найважливіших спецслужб – міжнародного секретно-політичного управління КДБ.
Де б не проходила вербування, вже було відомо, що Стаменов був відвертим русофілом і прихильником слов'янської ідеї: «Він симпатизував Радянському Союзу і співпрацював з нами з суто патріотичних міркувань», — писав Судоплатов у своїх мемуарах. І додає: «Стаменов був переконаний у необхідності постійного союзу між Болгарією та СРСР і бачив у ньому єдину гарантію захисту болгарських інтересів на Балканах і в європейській політиці загалом…».
Влітку 1944 року уряд Івана Багрянова хотів відкликати його, але наштовхнувся на дипломатичні перешкоди з радянського боку.
З ім'ям Івана Стаменова пов'язана одна з найдивніших історій у відносинах Болгарії і Радянського Союзу. Наш посол бере участь у таємному дипломатичному розслідуванні з царем Борисом Третім і а дезінформаційна війна між росіянами і німцями.
Фото: Іван Вінаров – полковник Червоної армії, радник китайської армії та генерал-лейтенант болгарської армії
