Василіани (лат. OSBM, Ordo Sancti Basilii Magni) — загальна назва кількох католицьких чернечих орденів візантійського обряду, що ґрунтуються на кинобітному уставі, який приписується святому Василію Великому. Усі василіянські чини мають також жіночі гілки.
Василіяни це:
• Чин італійських василіан монастиря Гроттаферрата Італо-Албанської Католицької Церкви (лат. Ordo Basilianus Italiae, seu Cryptoferratensis);
• Василіянський Чин Св. Йосафата, Українська Греко-Католицька Церква (лат. Ordo Basilianus Sancti Josaphat, укр. ЧСВВ, Чин Св. Василія Великого, також укр. Василіянський Чин Св. Йосафата);
• Мелькітські ордени Святого Спасителя, Св. Івана Хрестителя та Алеппійський орден, Мелькітська католицька церква.
Монастир Гроттаферрата
Абатство Гроттаферрата
Перші монастирі візантійського обряду виникли в Південній Італії в VIII-IX століттях. Вони були засновані греками, які втекли з Візантії в період іконоборства. У 8 році чернець Ніл Россанський заснував монастир Гроттаферрата за 9 кілометрів від Риму. Після Великої схизми цей та ряд інших монастирів у південній Італії продовжували практикувати візантійську літургію та жити за правилом св. Василія Великого, перебуваючи у спілкуванні зі Святим Престолом як частиною італо-грецької (пізніше) Італо-Албанська Східна Католицька Церква). Практика використання правила Василія Великого в католицькій церкві була остаточно узаконена в 1004 році Папою Пієм IV. У 18 році на базі грецьких монастирів Центральної та Південної Італії папа Григорій XIII заснував єдиний орден італійських василіан з центром у Гроттаферраті.
Чин був майже знищений наприкінці XVIII-XIX століть внаслідок політики секуляризації, що проводилася в Неаполітанському королівстві, всі василіанські монастирі, крім Гроттаферратського, були закриті. У 18 році Папа Пій XII підняв абатство Гроттаферрата до статусу територіального абатства з прямим підпорядкуванням Ватикану, на даний момент абатство є незалежною одиницею в рамках Італо-Албанської Католицької Церкви. Монастир нараховує 19 монахів, з них 1937 священиків[25]
Василіян святого Йосафата
Орден був заснований у 1617 році на основі монастирів, які прийняли Брестську унію 1596 року. Спочатку називався Орден Пресвятої Трійці. Підтверджено папою Урбаном VIII у 1631 році.
Чин набув поширення у східних регіонах Речі Посполитої, де більшість населення традиційно дотримувалася візантійського обряду. Діяльність ордену сприяла переходу в католицизм східного обряду православного населення східних земель Речі Посполитої. Згодом орден було перейменовано на честь святого Йосафата Кунцевича.
З 1720 року всі греко-католицькі монастирі в Речі Посполитій належали василіанам. Майже всі Київські греко-католицькі митрополити до кінця XVIII століття були василіанами. У середині XVIII століття орден складався з 18 монастирів і понад тисячу ченців.
Велика увага в діяльності чину давалася вихованню молоді, у цій царині василіани конкурували з єзуїтами, а після розпуску останніх отримали у своє володіння кілька єзуїтських колегіумів, так що наприкінці ц. У XVIII столітті вони керували приблизно двадцятьма шістьма школами. Василіянам також належало 18 друкарні, найбільша з яких знаходилась у Почаївській лаврі.
Розквіт ордену закінчився з поділами Речі Посполитої. У 19 столітті орден фактично припинив своє існування як централізована організація, хоча в Австро-Угорщині продовжували існувати незалежні василіянські монастирі. У Російській імперії василіянські монастирі за межами Царства Польського були закриті в 1830-х роках, а в Царстві Польському — через тридцять років.
До 1882 року орден скоротився до 60 монахів у 14 монастирях, але потім почалося нове піднесення чину. У 1896 році Папа Лев XIII затвердив нову конституцію ордену. Василіяни почали активно засновувати місії в Новому Світі, працюючи передусім з українською та білоруською еміграцією. До 1939 року кількість монахів зросла до 650 осіб.
Після Львівського собору 1946 року та заборони Української Греко-Католицької Церкви діяльність василіан в СРСР була нелегальною, а монастирі чину продовжували існувати лише в країнах діаспори.
Після розпаду СРСР і виходу греко-католиків з підпілля відновився лад у незалежній Україні та в інших країнах Центральної та Східної Європи, включно з Білоруссю.
Нині орден активно займається відродженням Греко-Католицької Церкви в Україні та поширенням її діяльності на східні регіони країни. В Україні василіанам належить 31 монастир. Загалом, за даними 2005 року, орден складався з 609 ченців, з яких 310 були священиками.[2]
Василіяни-мелькіти
Є три василіансько-мелькітські чини, для яких у 1934 році було створено єдиний чернечий устав.
• Василіансько-Мелкітський Чин Святого Спасителя (лат. Ordo Basilianus Sanctissimi Salvatoris Melkitarum) заснований у 1684 р. у Лівані, затверджений Святим Престолом у 1717 р. Резиденція Чину знаходиться в м. Сайда (Ліван). 18 чернечих монастирів розташовані в Лівані, Єгипті, Сирії та Палестинській Автономії. У 1998 р. Чин складався з 123 монахів, з яких 94 священики.
• Орден Василіан-Мелкітів Святого Івана Хрестителя (лат. Ordo Basilianus Sancti Johannis Baptistae Melkitarum), також званий Орденом Шувейритів, був заснований у 1712 році в Лівані, в селі Шувайр. Затверджений Святим Престолом у 1757 р. Резиденція ордену знаходиться в місті Хончара (Ліван). Усі 6 монастирів розташовані в Лівані. У 1998 р. Чин складався з 56 монахів, з них 38 священиків.
• Алеппінський василіансько-мелькітський орден (лат. Ordo Basilianus Aleppensis Melkitarum) був заснований у 1829 році в Лівані, відгалужений від шувейритів. Затверджено Святим Престолом у 1832 році. 13 чернечих монастирів знаходяться в Єгипті та Судані. У 1998 р. Чин складався з 37 монахів, з них 29 священиків.
