Автор: протопресвітер Михайло Помазанський
Володимир Соловйов дав новий поштовх розвитку російської філософсько-богословської думки, поставивши перед собою завдання «виправдати віру батьків» перед розумом своїх сучасників. На жаль, він зробив ряд явних відхилень від православно-християнського способу мислення, багато з яких були сприйняті та розвинені його послідовниками.
Ось короткий виклад цих моментів у Соловйова, які виділяються своєю відмінністю і навіть явним відхиленням від сповідуваного Церквою віровчення.
1) Він представляє християнство як найвищу стадію загального послідовного розвитку релігій. На думку Соловйова, всі релігії правдиві, але односторонні, а християнство синтезує позитивні сторони попередніх релігій. Він писав: «Подібно до того, як зовнішня природа відкривається людському розуму поступово, внаслідок чого ми повинні говорити про розвиток досвіду і природознавства, так і божественний принцип поступово відкривається людському розуму, і ми повинні говорити про розвиток релігійного досвіду та релігійної думки … Релігійний розвиток є позитивним і об’єктивним процесом, це реальна взаємодія між Богом і людиною – боголюдський процес. Зрозуміло, писав Соловйов, що жоден з етапів і жоден з моментів релігійного процесу не може бути сам по собі брехнею або оманою. «Фальшива релігія» є contradictio in adjecto»*.
2) Вчення про спасіння світу в тому вигляді, в якому воно було дане за апостолів, відкидається. За словами Соловйова, Христос прийшов на землю не для того, щоб «спасти рід людський», а для того, щоб піднести його на вищий рівень у порядку послідовного прояву божественного начала в світі – піднесення і обожнення людини і світу. Христос є вищою ланкою ряду богоявлень (епіфаній), що вінчає попередні богоявлення.
3) Богослов’я Соловйова зосереджується на онтологічній стороні буття, тобто на житті Самого Бога в Ньому Самому, а через недостатність Святого Письма думка вдається до довільних побудов – раціональних чи заснованих на уяві.
4) Істота на ім'я «Софія» вводиться в Божественне життя, стоячи на межі між Божеством і створеним світом.
5) У Божественному житті вводиться відмінність між чоловіком і жінкою. У Соловйова цей момент затемнений. Отець Павло Флоренський, слідом за Соловйовим, представляє Софію так: «Це велика Царствена, Жіноча Істота, яка, не будучи ні Богом, ні вічним Сином Божим, ні ангелом, ні святою людиною, отримує пошану і від завершення Старого Завіту і від Прабатька Нового» («Стовп і утвердження істини»).
6) У Божественне життя вводиться стихійне начало, стихійне прагнення, яке змушує Самого Бога-Слово брати участь у певному процесі, початок, що підпорядковує цьому процесу Логос, який має піднести світ із стану чистої матеріальності. і обмеження найдосконалішими формами буття.
7) Бог як Абсолют, Бог-Отець представлений як далекий і недоступний для світу і людини. Незважаючи на те, що сказано в слові Божому, Він відділяє себе від світу в недоступну область буття, яке як абсолютне буття не має контакту з буттям відносним, зі світом явищ. Тому, на думку Соловйова, необхідний посередник між Абсолютом і світом. Таким посередником є «Логос», який втілився у Христі.
8) За Соловйовим, перший Адам поєднав у собі божественну і людську природу, подібно до їх співвідношення в Боголюдстві втіленого Слова, тільки порушив це співвідношення. Якщо це так, то обоження людини є не тільки благодатним освяченням людини, але є відновленням у ній божественної людськості, відновленням двох природ. Але це не узгоджується з усім вченням Церкви, яка розуміє обоження лише як благодіяння. «Не було і не буде іншої людини, — каже преподобний Іоанн Дамаскін, — божества й людства, крім Ісуса Христа».
9) Соловйов пише: «Бог є всемогутній Творець і Вседержитель, але Він є Володарем землі і створінь, що походять з неї». <…> «Божество неспівмірне із земними створіннями і може мати морально-практичні відносини (влада, панування, управління) до них лише через посередництво людини, яка як божественна істота співмірна і Божеству, і матеріальній природі. Таким чином, людина є необхідною основою для справжнього божественного правління» («Історія та майбутні теократії»). Така позиція є неприйнятною з точки зору слави і сили Божої і, так би мовити, суперечить слову Божому. Водночас вона спростовується простим спостереженням за існуючим. Людина підпорядковує собі природу не в ім'я Бога як посередника між Богом і світом, а для власних егоїстичних потреб і цілей.
Зазначені тут моменти, де погляди Соловйова розходяться з вченням Церкви, показують, що релігійна система Соловйова абсолютно неприйнятна для православної свідомості.
Примітка:
* contradictio in adjecto – (лат.) протиріччя у визначенні, наприклад «круглий квадрат», «суха волога», «дерев’яне залізо» тощо.
Джерело: протопресвітер Михаїл Помазанський. Православне догматичне богослов'я. St. German of Alaska Brotherhood Press, 1992.
