Преподобний Тихон Задонський
26. Чужинець чи мандрівник
Хто залишив свій дім і вітчизну і живе на чужині, той там чужинець і мандрівник, як і росіянин, що перебуває в Італії чи в якомусь іншому краї, там чужинець і мандрівник. Так і християнин, віддалений від небесної Вітчизни і живучий у цьому неспокійному світі, чужинець і мандрівник. Про це святий апостол і вірні говорять: «Ми не маємо тут постійного міста, але шукаємо майбутнього» (Євр. 13: 14). І святий Давид визнає це: «Я чужий у Тебе і чужий, як і всі мої батьки» (Пс. 39: 13). І ще молиться: «Я чужинець на землі; не сховай від мене заповідей Твоїх» (Пс. 119: 19). Мандрівник, живучи на чужині, докладає всіх зусиль, щоб зробити і здійснити те, заради чого він прийшов на чужину. Тож християнин, покликаний словом Божим і оновлений святим Хрещенням до життя вічного, намагається не втратити життя вічне, яке тут, у цьому світі, або набувається, або втрачається. Мандрівник живе на чужині з неабияким страхом, бо він серед чужинців. Так само і християнин, живучи в цьому світі, як на чужині, боїться і стережеться всього, тобто духів зла, демонів, гріха, чар світу, злих і безбожних людей. Кожен цурається мандрівника і віддаляється від нього, немов від себе й чужинця. Так само всі миролюбці і сини цього віку відчужують правдивого християнина, віддаляються і ненавидять його, ніби він не свій і їм противний. Про це Господь говорить: «Якби ви були від світу, то світ любив би своє; А що ви не зі світу, але Я вас зі світу вибрав, тому світ вас ненавидить» (Івана 15:19). Море, як то кажуть, мертве тіло в собі не тримає, а вивергає. Так мінливий світ, як море, виганяє побожну душу, неначе мертву для світу. Той, хто любить мир, є дорогою дитиною для світу, а той, хто зневажає світ і його любі похоті, є ворогом. Мандрівник не засновує на чужині нічого нерухомого, тобто ні будинків, ні садів, ні чогось подібного, крім необхідного, без чого неможливо жити. Отже, для правдивого християнина все в цьому світі є нерухомим; все в цьому світі, включаючи саме тіло, залишиться позаду. Про це говорить святий апостол: «Ми бо нічого не принесли на світ; Зрозуміло, що ми нічому не навчимося з цього» (1 Тим. 6: 7). Тому правдивий християнин не шукає в цьому світі нічого, крім необхідного, кажучи апостолу: «Маючи їжу та одяг, будемо цим задоволені» (1 Тим. 6: 8). Мандрівник відправляє або везе рухомі речі, такі як гроші та товари, на свою Батьківщину. Тож для справжнього християнина рухомі речі цього світу, які він може взяти з собою і перенести в наступний вік, є добрими справами. Він намагається збирати їх тут, живучи на світі, як духовний торговець, духовними благами, і привозити їх у свою небесну Батьківщину, і з ними поставати і поставати перед Отцем Небесним. Про це Господь застерігає нас, християн: «Збирайте собі скарби на небі, де ні міль, ні іржа не нищить, і де злодії не підкопуються й не крадуть» (Мт. 6, 20). Сини цього віку дбають про смертне тіло, але благочестиві душі дбають про безсмертну душу. Сини цього віку шукають своїх дочасних і земних скарбів, але благочестиві душі прагнуть до вічного і небесного і бажають таких благ, яких «око не бачило, і вухо не чуло, і на серце людині не входило» (1 Кор. . 2:9). Вони дивляться на цей скарб, невидимий і незбагненний вірою, і нехтують усім земним. Сини цього віку намагаються прославитися на землі. Але правдиві християни шукають слави на небі, де їхня Батьківщина. Сини цього віку прикрашають свої тіла різними одягами. А сини Царства Божого прикрашають безсмертну душу і зодягаються, за настановою апостола, «милосердям, добротою, смиренням, лагідністю, довготерпінням» (Кол. 3: 12). І тому сини цього віку безглузді й божевільні, бо шукають чогось, що саме по собі є ніщо. Сини Царства Божого розумні й мудрі, бо дбають про те, що містить у собі вічне блаженство. Нудно мандрівнику на чужині жити. Тож справжньому християнину жити на цьому світі нудно й сумно. У цьому світі він скрізь у вигнанні, тюрмі та засланні, неначе винесений із небесної Вітчизни. «Горе мені, — говорить святий Давид, — що довге життя моє у вигнанні» (Пс. 119: 5). Тож інші святі нарікають і зітхають з цього приводу. Мандрівник, хоч і нудно жити на чужині, проте живе тією нуждою, заради якої покинув Батьківщину. Так само правдивому християнину, хоч і прикро жити на цьому світі, але поки Бог велить, він живе і терпить це блукання. Мандрівник завжди має в пам’яті та пам’яті свою Батьківщину, свій дім і хоче повернутися на Батьківщину. Євреї, перебуваючи у Вавилоні, завжди мали в думках і пам’яті свою Батьківщину, Єрусалим, і щиро бажали повернутися на Батьківщину. Так і правдиві християни в цьому світі, як на ріках вавилонських, сидять і плачуть, згадуючи про небесний Єрусалим – Небесну Вітчизну, і підводять до нього очі свої зі зітханням і плачем, і хочуть туди прийти. «Тому ми зідхаємо, бажаючи зодягнутися в наше небесне житло», — зідхає святий Павло разом з вірними (2 Кор. 5: 2). Для синів цього віку, залежних від світу, світ подібний до вітчизни та раю, і тому вони не хочуть відділятися від нього. Але в ту Вітчизну хочуть прийти сини царства Божого, що від світу відлучили серце своє і терплять усякі скорботи на світі. Для справжнього християнина життя в цьому світі є не що інше, як постійні страждання і хрест. Коли мандрівник повертається на Батьківщину, до свого дому, родина, сусіди та друзі радіють йому і вітають його благополучне прибуття. Таким чином, коли християнин, закінчивши свої блукання по світу, приходить до Небесної Вітчизни, всі Ангели і всі святі небесні мешканці радіють за нього. Мандрівник, який прийшов на Батьківщину і свій дім, живе в безпеці і заспокоюється. Так і християнин, увійшовши в небесну Вітчизну, заспокоюється, живе в безпеці і нічого не боїться, радіє і радіє своїм блаженством. Звідси бачиш, християнине: 1) Наше життя в цьому світі є не що інше, як поневіряння та міграція, як говорить Господь: «Ви приходьки та переселенці передо Мною» (Лев. 25: 23). 2) Справжня Вітчизна наша не тут, а на небі, і для неї ми створені, оновлені Хрещенням і покликані Словом Божим. 3) Ми, як ті, хто покликаний до небесних благ, не повинні шукати земних благ і прилипати до них, крім того, що необхідно, як-от їжа, одяг, дім та інші речі. 4) Християнин, який живе у світі, не має чого бажати, крім вічного життя, «бо де скарб твій, там буде й серце твоє» (Матвій 6:21). 5) Хто хоче спастися, повинен відділитися від світу в своєму серці, поки його душа не відійде від світу.
27. Громадянин
Ми бачимо, що в цьому світі людина, де б він не жив і де б не знаходився, називається жителем або громадянином того міста, в якому він живе, наприклад, москвич - москвич, новгородець - новгородський і так далі. Так само і правдиві християни, хоч і є в цьому світі, але мають місто в небесній Вітчизні, «художник і будівничий якого Бог» (Євр. 11:10). І називаються вони громадянами цього міста. Це місто є небесний Єрусалим, який бачив святий апостол Іоанн у своєму одкровенні: «Місто було щире золото, як щире скло; вулиця міста щире золото, як прозоре скло; і місто не має потреби ні в сонці, ні в місяці, щоб освітлювати його, бо слава Божа осяяла його, а Агнець є його світильником» (Одкр. 21:18, 21, 23). На його вулицях постійно співають солодку пісню: «Алілуя!» (Див. Одкр. 19:1, 3, 4, 6). «Ніщо нечисте не ввійде в це місто, ані той, хто чинить гидоту та неправду, а лише ті, хто записаний у книзі життя Агнця» (Одкр. 21:27). «А поза ним пси, і чарівники, і розпусники, і душогуби, і ідоляни, і кожен, хто любить і чинить беззаконня» (Одкр. 22:15). Істинних християн називають громадянами цього прекрасного і світлого міста, хоча вони і блукають по землі. Там вони мають свої оселі, приготовлені для них Ісусом Христом, їхнім Викупителем. Там вони зводять свої духовні очі і зітхають від своїх блукань. Оскільки ніщо нечисте не ввійде в це місто, як ми бачили вище, «очистимося», улюблені християнине, «від усякої нечистоти тіла й духу, довершення святості в страху Божому», згідно з апостольським повчанням (2 Кор. 7:1). І будьмо ми громадянами цього благословенного міста, і, покинувши цей світ, сподобимося увійти в нього, благодаттю Спасителя нашого Ісуса Христа, Йому слава з Отцем і Святим Духом навіки. Амінь.
Джерело: Преподобний Тихон Задонський «Духовний скарб, зібраний від світу».
