У Волосі завершилася міжнародна конференція «Місія і Православна Церква», яка зібрала православних богословів з усього світу, які в десятках секцій обговорювали богословські та актуальні проблеми церковного життя. Однією з тем, що викликала найбільший інтерес, була тема «Війна і мир», у центрі якої – доктрина «русского мира», яка наразі є основною ідеологією війни Росії проти України. Вже на початку російського вторгнення в сусідню країну Академія богословських наук у Волосі сформулювала кілька тез про природу цієї ідеології, яка стала надзвичайно популярною в православних колах (див. тут і тут). У цьому богословському тексті «русский мир» визначається як єресь, заснована на етнофілетизмі. Дискусія про те, чи є це також доктриною русского мира, чи це політична ідеологія, триває вже кілька місяців. На аспірантському богословському форумі у Волосі доповідь архімандрита Кирила (Говоруна), точку зору якого можна підсумувати кількома наступними пунктами. Зокрема, він стверджує:
«1. Якщо під єрессю ми маємо на увазі тринітарну або христологічну єресі, які обговорювалися між четвертим і сьомим століттями, то «русский мир» не міг би кваліфікуватися як єресь. Проте, якщо повернутися до часів святого Іринея Ліонського, коли християнство зіткнулося з ворожим язичницьким греко-римським світом, то можна провести деякі паралелі з вченням «руського світу».
На мій погляд, обидва світи дуалістичні й засновані на примусі та суміші релігія і політика. Ці риси втілені в релігійних течіях, які мученик Іриней та його сподвижники визначали як єресі. Я думаю, що в такому ж дусі можна підходити і до доктрини «русского мира».
Він дуалістичний, оскільки, як і давнє дуалістичне маніхейство чи монтанізм, бачить світ онтологічно поляризованим — між «безбожним Заходом» і «Святою Руссю». В його основі лежить примус, який набув небачених кривавих масштабів. Нарешті, ми спостерігаємо політизацію релігії в Росії до ступеня, порівнянного з періодом від Августа до Діоклетіана. Її цілком можна назвати політичною релігією, якою була язичницька імперська релігія в епоху до Костянтина.
Св. Іриней та його однодумці вважали єресі формами язичницького мислення, замаскованого під християнство. Подібним чином я б трактував «русский мир».
2. Практично всі помісні православні церкви піддані етнофілетизму – кожна своєю мірою. Було б несправедливо звинувачувати в етнофілетизмі лише Російську православну церкву. Водночас РПЦ продемонструвала безпрецедентний ступінь етнофілетизму. Навіть балканські війни початку ХХ століття менш етнофілетичні, бо менш жорстокі й кровопролитні, ніж російська війна у Україна.
Мені здається, правильніше називати «русский мир» не етнофілетичною, а філетичною доктриною. «Русский мир» претендує на те, щоб бути позаетнічними. По суті, він стверджує, що російськомовні етноси (ἔθνη) у сх. Європа і навіть у Центральній Азії становлять один «народ» – слово, яке можна перекласти грецькою расою. Тому «Русский мир» можна і потрібно звинувачувати не стільки в етнофілетизмі, скільки у насильницькому філетизмі, з наголосом на «насильницькому».
3. Собор на Криті 2016 року назвав філетизм «церковною єрессю». Вважаю цей прикметник перспективним у трактуванні доктрини «русского мира». У «русского мира» є своя еклезіологія, і вона перекручена. Саме в такій еклезіології РПЦ знаходила виправдання для того, щоб у 2016 році не їхати на острів Крит, згодом односторонньо розірвати відносини з іншими церквами, а також розгорнути неканонічну діяльність в Африці. Ставлення Російської православної церкви та Української православної церкви Московського патріархату до Православної церкви с Україна є ще одним доказом спотвореної церковної свідомості. Дійшло до того, що РПЦ і УПЦ МП готові перехрестити членів ПЦУ, яка, нагадаємо, перебуває у повному спілкуванні принаймні з деякими помісними православними церквами, включно зі Вселенським патріархатом.
Спотворена еклезіологія, яка є основою ідеології російського світу, характеризується низкою редукціонізмів. Вселенська церква, якщо дивитися крізь призму «русского мира», практично зводиться до однієї помісної церкви – Московського патріархату. У даному випадку твердження «Вірую в єдину, святу, соборну і апостольську церкву Московського патріархату» не є анекдотичним, а цілком переконливим. Саме ці спотворені еклезіологічні погляди є причиною страху, який не дає багатьом членам УПЦ приєднатися до ПЦУ.
4. Нарешті, дозвольте мені використати відмінність, яку я зробив у своїх попередніх еклезіологічних дослідженнях. У випадку Російської Церкви ми маємо справу з крайнім випадком підміни природи Церкви її адміністративними структурами. У результаті російська церква виявилася мовчазною про війну в Україна. А точніше, про війну має право говорити лише її керівництво, і це слова однозначної підтримки. Голос усієї церкви був зведений до провоєнних заяв її адміністративного апарату.
5. Як висновок: усі єресі є передусім редукціонізмом Православ'я. «Русский мир» створив еклезіологію, яка є таким редукціонізмом. Тому це дуже схоже на церковну єресь».
Ілюстративне фото: король Франції Святий Людовик і паж (Ель Греко)
